Як чернець «винайшов музику»

Чернець Ґвідо Аретинський, який жив в італійському місті Ареццо на рубежі Х і ХІ століть, був звичайним вчителем співу. Але саме він здійснив революцію у музиці – винайшов ноти і заклав основу музичної грамоти. За це його прозвали inventor musicae – «винахідник музики» – та поставили на один щабель з Орфеєм і Піфагором.

Ми не знаємо точної дати і місця народження Ґвідо д`Ареццо або Ґвідо Аретинського, який отримав своє прізвисько від назви італійського міста Ареццо, де жив і творив. Деякі дослідники називають 995 рік та кажуть, що освіту Ґвідо отримав у монастирі Сен-Мор-де-Фосе, розташованому недалеко від Парижа. Мовляв, звідси інше прізвисько – Ґвідо де Санто-Мауро (Guido de Sancto Mauro), під яким цитуються його твори. Відомо, що свою діяльність Ґвідо почав у бенедиктинському абатстві Помпози – на теренах сучасної Італії, яка на той час входила до складу Священної Римської імперії.

Ґвідо спочатку був церковним співаком, а потім і сам керував співочою школою монастиря. Разом зі своєю «правою рукою» братом Михаїлом він придумав, як скоротити термін навчання співаків з 10 років до двох.

Ґвідо та Михаїл переписали книгу церковних пісень Антифонарій. У пролозі, який ще називається «Інші правила про незнайомий пісноспів» (Prologus in Antiphonarium. Aliae regulae de ignoto cantu), Ґвідо скаржиться, що співаки витрачають весь свій час на вивчення пісень з голосу вчителя, а без нього не можуть засвоїти жодного рядка, «навіть якщо тренуються вдень та вночі сто років». Уведені ним правила дозволяють вивчати мелодії самостійно, «з листа».

Музичні тексти тоді записували невмами – знаками, що початково спиралися на мовлення і складалися з рисок і крапок, які проставляли над текстами псалмів. Але невми могли позначати як один звук, так і кілька, не мали точної звуковисотності, а також не відображали ритму. Тобто мало що говорили співакові про мелодію. Такий невменний запис музики був поширений у Середньовічній Європі, при чому у кожній місцевості використовували свій різновид невм. По-своєму також записували музику у древніх азійських культурах, у Візантії, на Русі (знаменний спів), та у Вірменії (хази).

Ґвідо вирішив запровадити уніфіковану систему позначення звуків, щоб співак міг вивчати мелодію без вчителя.

Звичайно, у цій справі Ґвідо (бо незрозуміло хто, він, чи співак) був не першим. Своя нотація існувала у древніх греків, які позначали звуки літерами алфавіту. Латинську літерну нотацію приписують Боецію, який жив у V – VI століттях. Він використовував латинські літери від А до Р, проте позначав ними струни. Тобто висота звуків завжди була різною, залежно від того, як був налаштований інструмент.

Ґвідо взяв літери Боеція за основу, але прив’язав їх до висоти звуку. Для початку він «посадив» невми на лінійки – прообраз сучасного нотного стану. Дві лінії були звуковисотними орієнтирами – F та C. Одну малювали червоним кольором, іншу – жовтим. Згодом замість кольору почали використовувати ключі-літери – скрипковий, басовий тощо.

Новаторський підхід Ґвідо швидко став відомим у інших монастирях, які на той час були центрами культури та науки Італії. Але у себе вдома Ґвідо зіткнувся із заздрістю та нерозумінням. Він сам порівнює себе з майстром, якого римський імператор Тиберій наказав стратити за те, що той винайшов небитке скло.

Близько 1025 року разом із Михаїлом він переїжджає до Ареццо. Там Ґвідо працює у кафедральному соборі під керівництвом єпископа Тедальда. Саме за його дорученням викладач і теоретик пише свій найбільший трактат, який за іронією називається «Коротке вчення про музичне мистецтво» або «Мікролог» (Micrologus de disciplina artis musicae).

У ньому з’являється те, що пізніше стане сучасними нотами.

^{Меморіальна дошка з нотами на будинку в Ареццо, де жив Ґвідо}

Нот у системі Ґвідо було шість – ut, re, mi, fa, sol, la. Для їхніх назв він узяв перші склади строф латинського гімну Святому Іоаннові Хрестителеві, тому що кожен його наступний рядок співається вище на тон. Тільки останній – Sancte Ioannes – починається з тієї ж ноти, що і п’ятий.